В. Сухомлинський: погляд у майбутнє

ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ СУХОМЛИНСЬКИЙ

Біографічна довідка

Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український педагог і публіцист.

Народився Василь 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (на той час – Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській сім’ї.

Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр. Мати – Оксана Юдівна – вела домашнє господарство, ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім’ї, а й односельцям. Гарно вишивала. Багато уваги приділяла вихованню дітей: Івана, Василя, Сергія, Меланії. Учила добра, чесності, людяності . Довгими зимовими вечорами за прядивом чи шитвом розповідала дітям казки, цікаві історії, читала книжки.

Пізніше Василь Олександрович писав:

«Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір’ю слова Шевченка «Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами , над ставами верби зеленіють…»».

Брат Василя Олександровича Сергій згадує:

«Батько і мати наші були від природи народними педагогами… У сім’ї завжди було взаємне довір’я, повага до старших, праця… Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам’ятаю їх завжди в роботі». І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності.

У 1926 – 1933 рр. В. О. Сухомлинський навчався у Васильківській семирічній школі, де був одним із кращих учнів. Учився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходив на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв у колгоспі на період літніх канікул, йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.

10 правил В. О. Сухомлинського

1. Будьте людяними, чуйними і тактовними стосовно учнів – це важливий чинник ефективності навчання.

2. Розумійте оцінку знань учнів як інструмент виховання, а не покарання.

3. Не травмуйте криком дитячої душі.

4. З повагою ставтеся до дитини як до особистості.

5. По – батьківськи, по – материнськи бажайте дитині добра – перегородіть злу дорогу до дитячого серця, закрийте серце дитини від зла.

6. Зберігайте і виховуйте почуття власної гідності учнів, давайте їм радість успіху в розумовій праці.

7. Боріться за думку і серце своїх вихованців.

8. Вирішуйте конфлікти з батьками розумно, вміло, тактовно, без крику. Про погане говоріть не принижуючи людини. Не називайте прізвищ батьків, що допустили помилку.

9. Пам’ятайте, що дотик до дитячого серця має бути ніжним, обережним. Тільки ніжність і обережність ведуть до того, що своєю бесідою з дитиною ви спонукаєте її до самовиховання. Бережіть таємницю, яку довірила вам дитина.

10. Умійте вчинки, спричинені різними негараздами, тактовно і непомітно згладити, нейтралізувати. Не оприлюднюйте їх, публічно не обговорюйте.

В. О. Сухомлинський

 «Наказ дітям»

«Батько і мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждань. Все, що тобі дають батько й мати, — це їхня праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька — твоє життя, працьовитість, любов до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною — це велике горе для твоєї матері й батька. По-справжньому любити їх — означає приносити в дім мир і спокій.
Твоя сім'я — це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. Запитуй у батька й матері дозволу на те, що без них вам робити не можна, або ж не тактично. Справжня свобода сина й дочки — бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків — перша школа громадського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо не навчишся підкорятися волі батьків, то не зможеш стати стійким, мужнім громадянином, дисциплінованим трудівником, вірним батьком своїх дітей.
Три нещастя є в людини: старість, смерть і лихі діти — говорить українська народна мудрість. Старість — невідворотна, смерть — невмолима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків ваших, а й від вас самих.
Бути хорошими дітьми — означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоїми поганими вчинками. Вмій відчути найважчі душевні муки матері й батька. Їхня хвороба — твоє горе. їхні невдачі і неприємності на роботі — твоя біда. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Бережи здоров'я батьків. Пам'ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносить не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків!»

                                                                                                                          Василь Сухомлинський

                              Бо я — людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

                                                           Василь Сухомлинський
                                       Дуб під вікном
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.
— Зрубай дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.
— Завтра вранці почнемо...— відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
— Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.

Дідусь і Смерть 

Був собі Дідусь. Було йому вже сто років. От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь, прийшла до нього й каже: 
- Час уже помирати, Дідусю. 

- Дай приготуватися, - відповідає Дідусь.
- Добре, - каже Смерть. - Скільки тобі часу треба на те?
- Три дні, - каже Дідусь.

Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься? 
Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево. 

- Що ж він другого дня робитиме? - думає Смерть.

Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево. 

- Що ж він третього дня робитиме? - з нетерпінням думає
Смерть. 
Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив ще одне дерево. 

- Навіщо ти дерева садиш? - питає Смерть. - Ти ж завтра помреш. 
- Людям на добро, - відповідає Дідусь.

Злякалася Смерть і втекла в темний ліс.