Технологічна карта уроку

 Доповідь

Мотивація навчальної діяльності молодших школярів

Спілкування – основний вид діяльності людини, яка живе в суспільстві.

Молодший шкільний вік – це період становлення особистості. Поступово, до кінця молодшого шкільного періоду, підвищується значення взаємостосунків з ровесниками.

Цей віковий етап відкриває величезні можливості для розвитку комунікативної компетентності. Від того, як дитина почуватиметься серед однолітків, залежить її успішність в навчанні й усіх видах активності. Власне, і в подальшому житті.

Актуальність

Формування комунікативної компетентності є одним із пріоритетних напрямків освіти. Комунікативна діяльність займає важливе місце в соціальному просторі, в якому існує особистість. Значення сформованості навичок спілкування стає найбільш очевидним при навчанні дітей, коли відсутність елементарних умінь ускладнює спілкування дитини з однолітками і дорослими, призводить до підвищення тривожності, порушує процес спілкування в цілому.

Розвиток особистості, становлення її життєдіяльності знаходиться в прямій залежності від соціального оточення, в якому вона живе і розвивається. Взаємодіючи з іншими людьми, дитина задовольняє одну з найважливіших соціальних потреб – потребу в спілкуванні, яка, несе в собі споконвічну силу, спонукає психічний розвиток дитини, розвивається разом з нею, є базою для розвитку інших її соціальних потреб.

Сьогодні школа повинна забезпечити формування і розвиток інтелектуальної, творчої та ініціативної особистості, здатної жити в нових умовах, реалізувати себе у житті, бути успішною і сприяти розвитку суспільства.

Науковці визначили, що молодший шкільний вік є важливим етапом соціалізації і розвитку комунікативних умінь, вважаючи ключем до успішної діяльності, ресурсом ефективності й благополуччя майбутнього життя дитини комунікативну компетентність.

Завдання вчителя – не лише дати учням знання, а й навчити їх спілкуватися, творчо мислити, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою думку, брати на себе відповідальність, адаптуватися до умов життя.

Поняття «мотив» (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій.

Мотивація – це так звані психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, вчинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

Мотивація – обов’язковий компонент будь-якої діяльності, розвивається впродовж усього життя людини, постійно збагачуючись життєвим досвідом.

Однак мотивація передбачає наявність не лише мотивів, а й ситуативних факторів, які є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність учня в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер») мотивації залежить від сили мотиву та інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог до впливу інших людей, складності завдань тощо).

Таким чином, мотивація – це сукупність усіх факторів (як особистісних, так і ситуативних), які спонукають до активності людину.

Дитину не можна успішно навчати, якщо вона відноситься до отримання знань байдуже, без інтересу та не усвідомлює потреби в них. Тому перед дорослими стоїть завдання по формуванню і розвитку в учня позитивної мотивації до навчальної діяльності. Науковці визначили, що молодший шкільний вік є важливим етапом соціалізації і розвитку комунікативних умінь, вважаючи ключем до успішної діяльності, ресурсом ефективності й благополуччя майбутнього життя дитини комунікативну компетентність.

Нині початкова школа – це школа самореалізації й самоактивізації особистості, а завдання вчителя – не лише дати учням знання, а й навчити їх спілкуватися, творчо мислити, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою думку, брати на себе відповідальність, адаптуватися до умов життя тощо.

Замовлення сучасного суспільства: людина, здатна самостійно мислити, ставити перед собою нові завдання і знаходити їх вирішення. Така особистість виявляє готовність як до індивідуальної, так і до колективної праці; усвідомлює наслідки своїх вчинків для себе, для інших людей і для навколишнього світу. Всі ці утворення формуються в шкільний період життя. Саме тому на перший план виступає розвиток школярів.

Принцип активності учня був і залишається одним з основних пріоритетів у педагогіці.

Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним під час навчальної діяльності, були зрозумілі і внутрішньо прийняті ним. Тобто щоб вони стали значущими для учня і знайшли, таким чином, відгук і опорну точку в його переживаннях.

Уже в початковій школі навчальна мотивація стає досить великою проблемою для вчителя – діти відволікаються, шумлять, не стежать за тим, що говорить вчитель, не докладають достатніх зусиль для виконання класних і домашніх завдань, за будь-яку ціну прагнуть отримувати хороші оцінки або, навпаки, починають проявляти повну апатію.

Навчальна мотивація – це процес, який запускає і підтримує зусилля, спрямовані на виконання навчальної діяльності. Це складна, комплексна система, утворена мотивами, цілями, реакціями на невдачу, наполегливістю і установками учня.

Так як за кожним мотивом стоїть та чи інша потреба, то в ході продуктивного навчально-виховного процесу у дітей повинні виникати потреби, які мотивують навчальну діяльність:

- потреба в творчості і творчій праці;

- потреба бути особистістю;

- потреба в самоствердженні і самовираженні;

- потреба в спілкуванні;

- потреба в пізнанні;

- потреба в свободі;

- морально-естетична потреба;

- потреба сенсу життя.

Алгоритм формування пізнавальної мотивації:

·         чітко давати уявлення про мету і завдання;

·         застосовувати форми подачі навчальних завдань в цікавій формі, щоб спонукати прийняття учнем цих завдан і мети;

·         познайомити зі шляхами реалізації мети, варіантами рішення завдань;

·         забезпечити можливість отримання задоволення від процесу і результату діяльності;

·         піклуватися про підкріплення похвалою педагога (орієнтуючись на потреби учня в такому підкріпленні).

Прийоми формування навчально-пізнавальної мотивації:

·         формування відкритих, довірливих стосунків у класі загалом, а також з кожним учнем окремо;

·         створення ситуацій вибору, які призведуть до зміцнення й усвідомлення мотиву;

·         використання великого спектру соціальних та пізнавальні мотивів;

·         створення мотивації досягнення і завершення процесу;

·         загальна доброзичлива атмосфера в класі;

·         цікавість та емоційність викладу;

·         проблемність пропонованих завдань;

·         можливість застосувати здобуті вміння на практиці;

·         реалістичність, досяжність і стійкість цілей;

·         актуалізація реальних потреб дитини;

·         навчання ефективним способам засвоєння знань;

·         різнопланові знання про оточуючий світ;

·         розвиток здатності до самооцінки і самоконтролю.

Діяльність повинна мати повну чітку психологічну структуру (розуміння цілей і завдань та їх самостійна постановка; виконання дій з використанням різних способів; самоконтроль і самооцінка.

У молодших школярів переважає особистісна мотивація, тому мотиваційну складову розвивають через емоційно-вольову сферу, отримання позитивних емоцій під час виконання навчальних завдань, подолання шкільних страхів та зниження загального рівня шкільної тривожності.

Умови, які сприяють розвитку пізнавального інтересу в учнів початкової школи

Молодший шкільний вік дуже сприятливий для того, щоб закласти головну основу для бажання вчитися і сформувати вміння здійснювати цілеспрямовану діяльність. У молодшому шкільному віці формуються і виникають основні складові структури навчально-пізнавальної діяльності.

Основним завданням початкової освіти, перш за все, виступає формування у молодших школярів цілісної повноцінної освітньої діяльності («вміння вчитися»). Тільки за цієї умови вони можуть навчатися успішно в старших класах.

Організація навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів відбувається в кілька етапів:

1. Етап цілепокладання – постановка і прийняття учнями навчально-пізнавальної завдачі.

2. Організаційно–діяльнісний етап – реалізація учнями наміченого плану, виконання розумових і практичних дій, передбачених і тих, які виникають в процесі вирішення навчально-пізнавальної завдання; створення учителем необхідних для цього умов.

3. Рефлексивний етап – оцінка ефективності навчально-пізнавальної діяльності, що складається з трьох кроків:

1)самооцінка кожним учнем власних дій;                                                   

2)колективне оцінювання процесу та результату або взаємооцінка;

3) оцінки діяльності вчителем.

Для учнів молодшого шкільного віку найкращими є такі рівні активізації навчально-пізнавальної діяльності:

- відтворення (учні прагнуть зрозуміти, запам’ятати, а потім відтворити знання; інтерес до поглиблення знань відсутня);

- інтерпретація інформації (учні прагнуть знайти сенс в досліджуваному матеріалі, побачити зв’язок між явищами, знайти способи застосування знань в різних умовах);

- творчий рівень (бажання учнів не тільки зрозуміти глибину і сутність явищ, їх взаємозв'язок, але знайти новий спосіб для досягнення своєї мети).

В учнів початкових класів емоції відіграють чи не найважливішу роль в розвитку особистості. Першорядне значення для них мають прийоми активізації пізнавальної діяльності, індивідуальний підхід, дозування складності завдань, що дозволяють створити ситуацію успіху для кожної дитини.

Кожна дитина повинна розвиватися в своєму темпі, досягаючи успіху. Успішність навчання досягається не стільки за рахунок полегшення завдань, скільки за рахунок формування у дітей бажання і вміння долати труднощі, створення атмосфери захопленості й доброзичливості.

Дитина молодшого шкільного віку постійно потребує схвалення і визнання. Посміхайтеся, підбадьорюйте, скажіть добре слово кожній дитині. І отримуйте насолоду від уроку та результатів своїх вихованців.

Формування пізнавального інтересу

Шляхи та засоби для формування стійких пізнавальних інтересів учнів:

• новизна навчального матеріалу;

• використання нестандартних форм навчання;

• створення позитивного мікроклімату в класі;

• демонстрація довіри до учня;

• створення ситуації успіху;

• проблемне навчання;

• періодичне тестування знань, умінь;

• взаємонавчання в парах, малих групах;

• навчання з використанням комп’ютерних технологій;

• застосування мультимедіа-систем;

• розділення змісту навчання на легкозасвоювані розділи: спробуйте почати із засвоєння змісту середньої складності, потім переходьте до складних завдань і, нарешті, до легких;

• доповнення досліджуваного змісту власними малюнками, примітками;

• навчання говорити собі приємні слова, по завершенні виконання завдання;

• читання додаткової літератури;

• повторення основного змісту.

Прийоми мотивації на уроці:

• ефект загадки;

• протиріччя, сумніви;

• реальні перешкоди і прийняття «виклику»;

• обговорення питань, що хвилюють учнів;

• можливість висловити свою точку зору.

Колективні форми і методи уроку:

ділова гра;

·         прес-конференція;

·         семінар і диспут;

·         урок-аукціон;

·         гра;

·         подорож;

·         огляд знань;

·         ділова гра та ін.

 

2. Індивідуальні:

·         лабораторна робота;

·         практична робота;

·         самостійна робота.

 

Висновки                                                                                                                              

Мотивація є суттєвим фактором активності людини, яка, у свою чергу, зумовлює розвиток та ефективність діяльності.

Головний зміст мотивації в молодшому шкільному віці – «навчитися вчитися». У цей період закладаються основи мотивації навчання, від якої залежить рівень пізнавальних здібностей людини в майбутньому.

Навчальна мотивація – це процес, який запускає, спрямовує й підтримує зусилля, спрямовані на здійснення навчальної діяльності. Це – складна, комплексна система, створена мотивами, цілями, реакціями на невдачі, наполегливістю й установками учня. Навчальна діяльність є провідною діяльністю молодшого школяра, основною метою є успішне засвоєння знань і вмінь, необхідних для подальшого ефективного використання в житті.

Отже, мотивація є обов’язковим компонентом будь-якої діяльності, зокрема й навчальної. Мотивація є фактором успішності навчальної діяльності, тому актуальним є питання про формування її спрямованості й підвищення.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. О. О. Єрошенко. Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. 864 с.
2. Волкова Н. П. Педагогіка : навчальний посібник. 2-е вид., перероб., допов. Київ : Академвидав, 2007. 616 с.
3. Канюк С. С. Психологія мотивації : навчальний посібник. Київ : Либідь, 2002. С. 238–248.
4. Леонтьев А. Н. Лекции по общей психологии / под ред. Д. А. Леонтьева, Е. Е. Соколовой. Москва : Смысл, 2001. 511 с.
5. Макаревич О. Мотивація як підґрунтя дій особистості. Соціальна психологія. 2006. № 2 (16). С. 134–141.
6. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург : Питер, 2006. 352 с.
7. Овсянецька Л. П. Мотиваційна основа творчості. Філософія, соціологія, психологія : збірник наукових праць. Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007. Вип. 12. Ч. ІІ. С. 23–30.