Доповідь
Мотивація навчальної діяльності молодших школярів
Спілкування –
основний вид діяльності людини, яка живе в суспільстві.
Молодший
шкільний вік – це період становлення особистості. Поступово, до кінця молодшого
шкільного періоду, підвищується значення взаємостосунків з ровесниками.
Цей віковий етап
відкриває величезні можливості для розвитку комунікативної компетентності. Від
того, як дитина почуватиметься серед однолітків, залежить її успішність в
навчанні й усіх видах активності. Власне, і в подальшому житті.
Актуальність
Формування комунікативної компетентності
є одним із пріоритетних напрямків освіти. Комунікативна діяльність займає
важливе місце в соціальному просторі, в якому існує особистість. Значення
сформованості навичок спілкування стає найбільш очевидним при навчанні дітей,
коли відсутність елементарних умінь ускладнює спілкування дитини з однолітками
і дорослими, призводить до підвищення тривожності, порушує процес спілкування в
цілому.
Розвиток особистості, становлення
її життєдіяльності знаходиться в прямій залежності від соціального оточення, в
якому вона живе і розвивається. Взаємодіючи з іншими людьми, дитина задовольняє
одну з найважливіших соціальних потреб – потребу в спілкуванні, яка, несе в
собі споконвічну силу, спонукає психічний розвиток дитини, розвивається разом з
нею, є базою для розвитку інших її соціальних потреб.
Сьогодні школа
повинна забезпечити формування і розвиток інтелектуальної, творчої та
ініціативної особистості, здатної жити в нових умовах, реалізувати себе у
житті, бути успішною і сприяти розвитку суспільства.
Науковці
визначили, що молодший шкільний вік є важливим етапом соціалізації і розвитку
комунікативних умінь, вважаючи ключем до успішної діяльності, ресурсом
ефективності й благополуччя майбутнього життя дитини комунікативну
компетентність.
Завдання
вчителя – не лише дати учням знання, а й навчити їх спілкуватися, творчо
мислити, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою думку, брати на
себе відповідальність, адаптуватися до умов життя.
Поняття «мотив» (від лат. movere – рухати, штовхати)
означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків, тобто те,
що примушує людину до дій.
Мотивація – це так звані
психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, вчинку,
що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення
запланованого результату.
Мотивація –
обов’язковий компонент будь-якої діяльності, розвивається впродовж усього життя
людини, постійно збагачуючись життєвим досвідом.
Однак мотивація
передбачає наявність не лише мотивів, а й ситуативних факторів, які є досить
динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на
активність учня в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер»)
мотивації залежить від сили мотиву та інтенсивності ситуативних детермінант
мотивації (вимог до впливу інших людей, складності завдань тощо).
Таким чином, мотивація – це сукупність
усіх факторів (як особистісних, так і ситуативних), які спонукають до
активності людину.
Дитину не можна успішно навчати, якщо вона відноситься до
отримання знань байдуже, без інтересу та не усвідомлює потреби в них. Тому
перед дорослими стоїть завдання по формуванню і розвитку в учня позитивної
мотивації до навчальної діяльності. Науковці визначили, що молодший
шкільний вік є важливим етапом соціалізації і розвитку комунікативних умінь,
вважаючи ключем до успішної діяльності, ресурсом ефективності й благополуччя
майбутнього життя дитини комунікативну компетентність.
Нині початкова
школа – це школа самореалізації й самоактивізації особистості, а завдання
вчителя – не лише дати учням знання, а й навчити їх спілкуватися, творчо
мислити, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою думку, брати на
себе відповідальність, адаптуватися до умов життя тощо.
Замовлення сучасного суспільства: людина,
здатна самостійно мислити, ставити перед собою нові завдання і знаходити їх
вирішення. Така особистість виявляє готовність як до індивідуальної, так і до
колективної праці; усвідомлює наслідки своїх вчинків для себе, для інших людей
і для навколишнього світу. Всі ці утворення формуються в шкільний період життя.
Саме тому на перший план виступає розвиток школярів.
Принцип активності учня був і залишається
одним з основних пріоритетів у педагогіці.
Для того щоб учень по-справжньому
включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним під час
навчальної діяльності, були зрозумілі і внутрішньо прийняті ним. Тобто щоб вони
стали значущими для учня і знайшли, таким чином, відгук і опорну точку в його
переживаннях.
Уже в початковій школі навчальна мотивація
стає досить великою проблемою для вчителя – діти відволікаються, шумлять, не
стежать за тим, що говорить вчитель, не докладають достатніх зусиль для
виконання класних і домашніх завдань, за будь-яку ціну прагнуть отримувати
хороші оцінки або, навпаки, починають проявляти повну апатію.
Навчальна мотивація – це процес, який запускає і
підтримує зусилля, спрямовані на виконання навчальної діяльності. Це складна,
комплексна система, утворена мотивами, цілями, реакціями на невдачу, наполегливістю
і установками учня.
Так як за кожним мотивом стоїть та чи інша
потреба, то в ході продуктивного навчально-виховного процесу у дітей повинні
виникати потреби, які мотивують навчальну діяльність:
- потреба в творчості і творчій праці;
- потреба бути особистістю;
- потреба в самоствердженні і
самовираженні;
- потреба в спілкуванні;
- потреба в пізнанні;
- потреба в свободі;
- морально-естетична потреба;
- потреба сенсу життя.
Алгоритм формування пізнавальної мотивації:
·
чітко давати уявлення про мету і завдання;
·
застосовувати форми подачі навчальних завдань в цікавій формі, щоб
спонукати прийняття учнем цих завдан і мети;
·
познайомити зі шляхами реалізації мети, варіантами рішення завдань;
·
забезпечити можливість отримання задоволення від процесу і результату
діяльності;
·
піклуватися про підкріплення похвалою педагога (орієнтуючись на потреби
учня в такому підкріпленні).
Прийоми формування навчально-пізнавальної мотивації:
·
формування відкритих, довірливих стосунків у класі загалом, а також з кожним
учнем окремо;
·
створення ситуацій вибору, які призведуть до зміцнення й усвідомлення
мотиву;
·
використання великого спектру соціальних та пізнавальні мотивів;
·
створення мотивації досягнення і завершення процесу;
·
загальна доброзичлива атмосфера в класі;
·
цікавість та емоційність викладу;
·
проблемність пропонованих завдань;
·
можливість застосувати здобуті вміння на практиці;
·
реалістичність, досяжність і стійкість цілей;
·
актуалізація реальних потреб дитини;
·
навчання ефективним способам засвоєння знань;
·
різнопланові знання про оточуючий світ;
·
розвиток здатності до самооцінки і самоконтролю.
Діяльність повинна мати повну чітку
психологічну структуру (розуміння цілей і завдань та їх самостійна
постановка; виконання дій з використанням різних способів; самоконтроль і самооцінка.
У молодших школярів переважає особистісна
мотивація, тому мотиваційну складову розвивають через емоційно-вольову сферу,
отримання позитивних емоцій під час виконання навчальних завдань, подолання
шкільних страхів та зниження загального рівня шкільної тривожності.
Умови,
які сприяють розвитку пізнавального інтересу в учнів початкової школи
Молодший шкільний вік дуже сприятливий для
того, щоб закласти головну основу для бажання вчитися і сформувати вміння
здійснювати цілеспрямовану діяльність. У молодшому шкільному віці формуються і
виникають основні складові структури навчально-пізнавальної діяльності.
Основним завданням початкової освіти, перш
за все, виступає формування у молодших школярів цілісної повноцінної освітньої
діяльності («вміння вчитися»). Тільки за цієї умови вони можуть навчатися
успішно в старших класах.
Організація навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів
відбувається в кілька етапів:
1. Етап
цілепокладання – постановка і прийняття учнями навчально-пізнавальної завдачі.
2. Організаційно–діяльнісний
етап – реалізація учнями наміченого плану, виконання розумових і практичних
дій, передбачених і тих, які виникають в процесі вирішення
навчально-пізнавальної завдання; створення учителем необхідних для цього умов.
3. Рефлексивний
етап – оцінка ефективності навчально-пізнавальної діяльності, що складається з
трьох кроків:
1)самооцінка кожним учнем власних дій;
2)колективне оцінювання процесу та результату або взаємооцінка;
3)
оцінки діяльності вчителем.
Для учнів молодшого шкільного віку найкращими є такі рівні
активізації навчально-пізнавальної діяльності:
- відтворення (учні прагнуть зрозуміти, запам’ятати, а потім
відтворити знання; інтерес до поглиблення знань відсутня);
- інтерпретація інформації (учні прагнуть знайти сенс в
досліджуваному матеріалі, побачити зв’язок між явищами, знайти способи
застосування знань в різних умовах);
- творчий рівень (бажання учнів не тільки зрозуміти глибину і
сутність явищ, їх взаємозв'язок, але знайти новий спосіб для досягнення своєї
мети).
В учнів початкових класів емоції
відіграють чи не найважливішу роль в розвитку особистості. Першорядне значення
для них мають прийоми активізації пізнавальної діяльності, індивідуальний
підхід, дозування складності завдань, що дозволяють створити ситуацію успіху
для кожної дитини.
Кожна дитина повинна розвиватися в своєму
темпі, досягаючи успіху. Успішність навчання досягається не стільки за рахунок
полегшення завдань, скільки за рахунок формування у дітей бажання і вміння
долати труднощі, створення атмосфери захопленості й доброзичливості.
Дитина молодшого шкільного віку постійно потребує схвалення і
визнання. Посміхайтеся, підбадьорюйте, скажіть добре слово кожній дитині. І
отримуйте насолоду від уроку та результатів своїх вихованців.
Формування
пізнавального інтересу
Шляхи та засоби для формування стійких пізнавальних
інтересів учнів:
• новизна навчального матеріалу;
• використання нестандартних форм навчання;
• створення позитивного мікроклімату в класі;
• демонстрація довіри до учня;
• створення ситуації успіху;
• проблемне навчання;
• періодичне тестування знань, умінь;
• взаємонавчання в парах, малих групах;
• навчання з використанням комп’ютерних технологій;
• застосування мультимедіа-систем;
• розділення змісту навчання на легкозасвоювані розділи: спробуйте
почати із засвоєння змісту середньої складності, потім переходьте до складних
завдань і, нарешті, до легких;
• доповнення досліджуваного змісту власними малюнками, примітками;
• навчання говорити собі приємні слова, по завершенні виконання
завдання;
• читання додаткової літератури;
• повторення основного змісту.
Прийоми мотивації на уроці:
• ефект загадки;
• протиріччя, сумніви;
• реальні перешкоди і прийняття «виклику»;
• обговорення питань, що хвилюють учнів;
• можливість висловити свою точку зору.
Колективні форми і методи уроку:
ділова гра;
·
прес-конференція;
·
семінар і диспут;
·
урок-аукціон;
·
гра;
·
подорож;
·
огляд знань;
·
ділова гра та ін.
2. Індивідуальні:
·
лабораторна робота;
·
практична робота;
·
самостійна робота.
Висновки
Мотивація є суттєвим фактором активності
людини, яка, у свою чергу, зумовлює розвиток та ефективність діяльності.
Головний зміст мотивації в
молодшому шкільному віці – «навчитися вчитися». У цей період закладаються
основи мотивації навчання, від якої залежить рівень пізнавальних
здібностей людини в майбутньому.
Навчальна мотивація – це
процес, який запускає, спрямовує й підтримує зусилля, спрямовані на
здійснення навчальної діяльності. Це – складна, комплексна система,
створена мотивами, цілями, реакціями на невдачі, наполегливістю й
установками учня. Навчальна діяльність є провідною діяльністю
молодшого школяра, основною метою є успішне засвоєння знань і вмінь,
необхідних для подальшого ефективного використання в житті.
Отже, мотивація є
обов’язковим компонентом будь-якої діяльності, зокрема й навчальної.
Мотивація є фактором успішності навчальної діяльності, тому актуальним є питання
про формування її спрямованості й підвищення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови
/ укл. О. О. Єрошенко. Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. 864 с.
2. Волкова Н. П. Педагогіка : навчальний посібник. 2-е вид., перероб., допов.
Київ : Академвидав, 2007. 616 с.
3. Канюк С. С. Психологія мотивації : навчальний посібник. Київ : Либідь, 2002.
С. 238–248.
4. Леонтьев А. Н. Лекции по общей психологии / под ред. Д. А. Леонтьева, Е. Е.
Соколовой. Москва : Смысл, 2001. 511 с.
5. Макаревич О. Мотивація як підґрунтя дій особистості. Соціальна психологія.
2006. № 2 (16). С. 134–141.
6. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург : Питер, 2006. 352 с.
7. Овсянецька Л. П. Мотиваційна основа творчості. Філософія, соціологія,
психологія : збірник наукових праць. Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007.
Вип. 12. Ч. ІІ. С. 23–30.
Комментарии
Отправить комментарий