Проблема наступності

ПРОЕКТ

"Наступність між дошкільною і початковою освітою.

Теоретико - методологічний аспект"

Починати навчання дітей зі школи – це означає

зводити будівлю на піску без фундаменту.

Н. Лубенець

         Реалізація завдань законодавства про дошкільну освіту як обов’язкову первинну складову системи безперервної освіти в Україні вимагає пошуку нових підходів до розв’язання проблеми наступності між дошкільною і початковою ланками освіти. (Законодавчі документи: Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)», Національна доктрина розвитку освіти)

         Поняття «наступність» у філософському енциклопедичному словнику
визначається як зв’язок між різними етапами, або ступенями, розвитку, сутність якого полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого чи окремих його характеристик при переході до нового стану [26, с. 527].

         У педагогічному словнику  поняття «наступність» тлумачиться так: «Наступність – зв’язок між етапами процесу розвитку в природі, суспільстві, пізнанні, за якого на кожному наступному етапі зберігаються, відтворюються на новій основі елементи і характеристики попередніх етапів» [14, с. 229 ].

         Проблема наступності є предметом вивчення різних наук, тому має своє особливості й значення.

         К. Ушинський, С. Русова, В. Сухомлинський, Є. Тіхєєва доводили, що принцип наступності має охоплювати усі сфери навчання і виховання дітей.

         К. Ушинський розв’язував проблему наступності через встановлення зв’язків

 між методами й прийомами навчання у дошкільному закладі та школі, а також тими знаннями, які діти опановують у цих суміжних ланках освіти.

         Наступність як засіб розв’язання багатьох навчально – виховних проблем розглядав В. Сухомлинський.

«За рік, який передує навчанню в школі, необхідно педагогу пізнати кожну дитину, вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці».

«… Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує сьогодні робити те, що робила вчора. Нехай нове в її житті з’являється поступово і не приголомшує новими враженнями» [ 23, с. 92 - 93].

         Проблему наступності намагаються практично розв’язати в сучасних реаліях. Однак залишається низка проблем, таких як:

·        наявність протиріч між теорією і практикою;

·        неузгодженість змісту дошкільної й початкової освіти;

·        невідповідність методів і прийомів навчання у початковій школі віковим особливостям шестирічних першокласників;

·        неузгодженість критеріїв оцінювання знань, умінь, навичок дітей на різних етапах розвитку;

·        відсутність єдиних критеріїв для визначення готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.

Знайомтеся – старший дошкільник

         Сучасний освітній простір вимагає компетентнісного підходу до організації навчальної діяльності молодшого школяра, що передбачає подальше впровадження особистісно орієнтованого навчання. Досвід роботи вчителів показує, що у процесі реформування освіти України актуальним є діяльнісний підхід, оскільки знання, вміння та навички учня можуть бути реалізовані й перевірені тільки у ході виконання ним певного комплексу дій.

         Ефективне виконання вимог Державного стандарту початкової освіти, програмних вимог можливе лише за умови реалізації принципів наступності між дошкільною і початковою ланками освіти. Урахування рівня готовності дитини до навчання у 1 – му класі сприятиме її комфортній адаптації, знизить ризики перехідного періоду.

Формування мотивації навчання

         Мотиваційна готовність – це готовність дитини до нової соціальної позиції – позиції школяра, що ґрунтується на прагненні дитини вступити і ходити до школи, бажанні вчитися. Тобто мотиваційна готовність – це:

1.     Потреба дитини у новому соціальному статусі, що задовольняється вступом до школи.

2.     Готовність дитини  прийняти і виконувати вимоги дорослих, мати певні обов’язки, бути відповідальною – отже, мати сформовану «внутрішню позицію школяра».

3.     Бажання змінити ігрову діяльність на навчальну, яка стає найбільш сильно враженою у цьому віці та відрізняє дошкільника від школяра, тобто мати домінуючий мотив навчання.

Таким чином, мотиваційна готовність розуміється дослідницею як поєднання двох мотивів – мотиву навчання і соціального.

         О. Проскура під мотиваційною готовністю до школи розуміє рівень досягнення за наступними показниками:

* бажання йти до школи,

* уявлення про школу,

* співвідношення бажання і уявлень.

Отже, ідеться про прагнення змінити свою соціальну позицію на основі уявлень про неї.

         Виникає запитання, чи мотиваційно готова шестирічна дитина до школи. Якщо у неї не сформований мотив навчання, але є бажання ходити до школи?

         На це питання важко дати однозначну відповідь, тому що для успішної адаптації до шкільних умов на перших порах цього бажання достатньо. Але бажання – це ситуативний прояв, який не забезпечує подальшої ефективної навчальної діяльності на уроках. В той же час відбувається формування «соціальної позиції школяра».